Дзвинячанська школа

 





Історія школи

Берегиня – це наша земля, наше село, наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли од своїх дідів і батьків, чим збагатилися і освятилися – хатнім пожитком, дітьми піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом – все це і є Берегиня, обереги – наші добрі давні символи. Їхнє генетичне коріння сягає глибини століття. Маючи такі прекрасні символи, народ зумів вберегти від забуття нашу пісню й думку, нашу історію і родовідну пам'ять – волелюбний дух.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДЗВИНЯЧА

Малесенька згадка про рідне село,

Я назву його перечитую в соте.

Воно вже тоді у тій назві жило,

Коли проїжджав через нього Лясота.

Тій згадці вже майже чотириста літ,

Забулися пошесті й гоги-магоги, –

Вже наше село постаріло як світ,

А назва – Дзвиняча – та сама у нього,

Дзвиняча … Як рідно лунає в мені,

У серці та назва – дзвінка як дзвіниця, –

Та ж мати мене колисала у ній,

В тій назві, що й нині колискою сниться.

Почую «Дзвиняча» – вік мій щеза,

Вона – мов криниця при битій дорозі.

Дзвонкова й цілюща, вона – як сльоза,

Як пам'ять дитинства на отчім порозі.

В Дзвинячі жили  дзвонарі й солов’ї,

Були в ній свої знахарі, дульцінеї, –

І ось я у записі бачу її:

Лясота на Січ проїжджав через неї.

                                                  Іван Гнатюк

        письменник, лауреат Шевченківської премії,                                                   уродженець с. Дзвиняча

Села, як люди, у кожного своя історія. Дуже часто народ складав легенди про рідну серцю землю. Є в цих складаннях і доля правди, і вигадки. Та саме основне – гордість за те, що тут наше коріння, звідси ми родом.

Перша згадка про Дзвинячу в історії датується 1703 роком. Перші поселенці жили там, де зараз урочище Бистрецькі. Там протікала невеличка річка Бистриця. Було це давно, майже три сотні літ тому. Люди здалека йшли в славнозвісний Почаїв, щоб побачити мощі святого Іова, поклонитися образу матері Божої, що врятувала Почаїв від монголо-турецьких нападників.

Незабаром тут, серед лісу, появилася висока на той час споруда. Це була дзвіниця. Кожного дня час від часу далеко навкруги линув малиновий передзвін і прочани тепер вже могли йти прямою дорогою до Почаєва. Вони дякували Богові, що напоумив людей тут поселитися і звести дзвіницю. Отож, від слова дзвін походить назва нашого села. Мабуть, в давнину воно називалося Дзвіняча, пізніше Дзвеняче, а в наш час – Дзвиняча.

 

 

 

Де бере початок річка Ключ,

 

Звідки йде дорога на Почаїв,

 

Всі живем у області, де Збруч.

 

Ич, це значить – в Надзбручанськім краї.

 

Не забудем, як Шевченко йшов,

 

Як ідуть прочани до святині.

 

Чи гули гармати, бій ішов.

 

А ми любимо своє село і нині.

 

      Розвиток освіти в с. Дзвиняча розпочався в кінці ХІХ ст.

Дітей навчав сільський дяк. Доступу до навчання дітей бідних селян не було, навчання тривало 2-3 дні на тиждень. Дяк на прізвище Дробоцький, онук якого Дробоцький Анатолій в 1953 році працював завідуючим Вишнівецьким РВ освіти, пізніше деканом Тернопільського педагогічного інституту. Зберігся його запис в контрольно-візитаційній книзі за 16 грудня 1953 року про перевірку школи.

Приміщення початкової школи було збудовано в 1894 році. А з 1895 року почала працювати початкова школа.

Навчав дітей один вчитель. Діти були різні за віком. Школа працювала за панської Польщі, де навчання проходило на польській мові.

 

В 1934 році польський вчитель Михалевський побудував жилий будинок на території школи. Пізніше цей будинок було реорганізовано під приміщення школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Після Великої Вітчизняної війни в село приїхала сім’я вчителів Чернецьких. На посаді директора працював Афанасій Андрійович Чернецький. Школа була семирічною.

За період з 1955 року по 1968 рік школу очолювали шість директорів.Це і Сичевська Галина Феодосіївна, і Господарисько Андрій Олександрович, Гетьман Іван Сафронович, Махно Володимир Іванович. Посаду заступника директора школи займали в різні роки такі вчителі: Святун Галина Терентівна, Катрук Алла Павлівна, Гатілова Людмила Миколаївна, Чорний Василь Іванович.  З 1968 року (42 роки) директором школи працював Катрук Федір Архипович – надзвичайно чуйна, талановита людина. Він посвятив роботі вагому частину свого життя.

За цей період розвитку освіти села відбулися великі зміни. В 1976 році побудовано нову типову школу на 320 учнівських місць.

 

При школі працює їдальня, шкільна майстерня, спортивний майданчик, спортивний зал.Школа діє за кабінетною системою.

Директором школи з 2012 року працює Іванчук Галина Василівна, заступником директора школи з навчально – виховної роботи із 2010 року - Кибалюк Тетяна Іванівна.  Працює в школі 16 вчителів.  З них звання «старший учитель» має 1 педагог, кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» - 5 педагогів, «спеціаліст першої категорії»  - 4 педагоги, «спеціаліст другої категорії» - 4 педагоги, «спеціаліст» - 3 педагоги. Усі вчителі працюють за фахом та мають відповідну вищу освіту.

Деякі педагоги відзначені грамотами районного  відділу освіти та управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації, мають звання «Відмінник освіти», «Відмінник народної освіти».

Школа своїм діяльно-громадським вихованням дає Україні потрібних для її нового життя громадян з пробудженою активністю, витривалою волею й добре розвиненими творчими силами. Учнівське самоврядування – це перший соціальний досвід учнів у активному суспільному житті. Молодші школярі беруть участь у грі «Стежинами рідного краю». Традиційним став день учнівського самоврядування. Школярі активно включилися у Всеукраїнський рух «Моя Земля – Земля моїх батьків». Засновано товариство «Молода просвіта» на базі учнів 8-9 класів. Членами гуртка «Туристи - краєзнавці» під керівництвом Якубовського Ю. Г. розчищено й облаштовано 21 джерело. Школярі досліджують і вивчають історію рідного краю. З цією метою здійснюються туристичні поїздки у різні міста України, екскурсії, походи.

В рамках національно – патріотичного виховання в школі проводяться виховні години, бесіди, уроки мужності, темами яких є святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо.  Традиційними стали шкільні свята: День Захисника Вітчизни, День Збройних Сил України, День Соборності, Тиждень Незалежності, «Посвята в козачата», «Козацькі забави», «Андріївські вечорниці», «Свято Покрови», «Свято Миколая», «Стрітення» та ін. Школярі беруть участь у районних конкурсах: «Новорічний різдвяний подарунок», оглядах екологічних агітбригад. Справжньою школою життя для учнів є спорт. Учні беруть участь у районних і обласних змаганнях і займають призові місця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із стін школи вийшли видатні люди. Уродженець с. Дзвиняча       І.Ф. Гнатюк – політв’язень, відомий лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Український письменник Б.М. Харчук.

На сьогодні наші випускники працюють лікарями, вчителями,  є серед них, і генерали, і полковники.

В 1979 році в школі побували Б. Харчук, поет В. Вихрущ, гуморист-письменник І. Сварник.

З Іваном Гнатюком організовувалось багато зустрічей, є багато матеріалів про його життя, творчість, які розміщені у шкільному музеї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 2009 році було проведено науково – теоретичну конференцію, присвячену памяті Гнатюка (фото конференції – додаток 1).

А ось і побажання письменників на одній із зустрічей: